Система захисту озимого ячменю від кореневої гнилі

Для захисту озимого ячменю від кореневої гнилі рекомендуємо використовувати:

Препарат Спосіб обробки Норма витрати
Целюлад Л Обробка пожнивних решток попередника 2,0 – 3,0 л/га
BINOC Зернові Обробка насіння 2,0 л/т
Різновидність кореневих гнилей
Фузаріозна коренева гниль

Симптоми хвороби. Поширена повсюдно, але переважає в районах із достатнім або нестійким зволоженням. Уражуються рослини різного віку. За інтенсивного розвитку хвороби проростки відмирають у ґрунті, не досягнувши його поверхні. Вона викликає побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля та основи стебла. На уражених органах рослин спочатку з’являються бурі, коричневі штрихи або смуги, які потім розростаються, часто зливаються й окільцьовують їх. Побуріння основи стебла зазвичай спостерігається на початку цвітіння і значно збільшується до настання збирання врожаю. За вологої погоди в місцях ураження з’являється рожевий наліт. На рослинах у фазі повної стиглості на коренях, підземному міжвузлі виявляються коричнюваті продовгуваті плями без вираженої середини. На поверхні плям іноді спостерігаються помаранчеві або рожеві подушечки конідіального спороношення збудника хвороби. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на піхвах листків і міжвузлях. У суху погоду інфіковані колоски або частина колосся набувають білого забарвлення, у той час, як здорова тканина лусочок залишається зеленою. У період вегетації хвороба викликає зрідження посівів і відмирання продуктивних стебел. Частина уражених стебел утворює недорозвинений колос із плюсклим зерном, а іноді спостерігається й пустоколосиця. Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі у період вегетації рослин викликають фузаріоз колоса. Тому розподіл хвороби на фузаріозну кореневу гниль і фузаріоз колоса вважається умовним. Збудники хвороби. Збудниками захворювання є гриби роду Fusarium. Найчастіше зустрічаються Fusarium avenaceum Saccardo, F. culmorum Saccardo, F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Wollenweber, F. oxysporum Schlecht., F. solani Appel et Wollenweber та інші. Видовий склад патогенів у різних еколого-географічних зонах може змінюватися. Багато в чому він залежить і від попередника вирощуваної культури. Розвиток патогену. Більшість фузарієвих грибів в умовах підвищеної вологості часто утворюють біло-рожеву з різними відтінками пишну грибницю, макро- і мікроконідії та хламідоспори. Макроконідії формуються на простих або розгалужених конідієносцях, у спородохіях або піонотах. Вони зазвичай незабарвлені, в масі – часто рожеві, серпоподібні або веретено-серпоподібні з різним ступенем зігнутості, мають від однієї до п’яти і більше поперечних перегородок. Мікроконідії утворюються на недиференційованих гіфах грибниці або брунькуванням макроконідій. Вони дрібні, овальновидовжені або еліпсоподібні, як правило, одноклітинні, рідше – з однією перегородкою. Особливо багато мікроконідій формується за несприятливих умов середовища: великої кількості або нестачі поживних речовин, високої температури, низької відносної вологості повітря тощо. Хламідоспори утворюються в гіфах грибниці або на кінцях гіфів у вигляді ланцюжків або поодиноко. Патогени, що викликають хворобу, розвиваються в широких температурному (від 3 до 35°С) та вологісному діапазонах. Зараження рослин можливе за вологості грунту понад 40% повної вологоємності. Сильніше уражуються ослаблені рослини зі зниженим тургором, що викликано нестачею вологи. Основне джерело інфекції Джерелом інфекції є грунт, у якому на уражених рештках збудники зберігаються у вигляді грибниці, хламідоспор і склероціїв. Додаткове джерело інфекції – заражене насіння. Захисні заходи. Основний принцип захисту від кореневих гнилей полягає в дотриманні технології вирощування культури, забезпеченні потреб рослин у волозі, елементах мінерального живлення, а також в очищенні полів від злакових бур’янів – нагромаджувачів інфекційного матеріалу. Одночасно агротехнічні прийоми обмежують розвиток збудників хвороб, сприяють нагромадженню в грунті мікробів-антагоністів, здатних руйнувати патогени у стадії спокою, завдяки чому поліпшується фітосанітарний стан посівів. Внесення органічних і мінеральних добрив у ланках сівозміни змінює співвідношення патогенних і сапротрофних мікроорганізмів, збільшує в грунті кількість антагоністів відносно збудників кореневих гнилей.  Знезаражуванню грунту від збудника звичайної кореневої гнилі сприяють багаторічні трави (еспарцет, люцерна) у сівозміні.

Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль (темно-бура плямистість)

Симптоми хвороби. Хвороба поширена переважно в степовій та лісостеповій зонах. Інтенсивний її розвиток відбувається в посушливі роки. Захворювання викликає побуріння, деформацію і викривлення проростків, які часто гинуть до виходу колеоптилю на поверхню грунту. Залежно від ступеня розвитку, хвороба може викликати зрідження посівів. На корінцях і листках проростків з’являються поздовжні темні смуги і витягнуті бурі плями, спостерігається побуріння і гниль колеоптиле, пожовтіння і пліснявіння листків. На листках рослин у фазі кущення спочатку виникають дрібні темні плями, які згодом розростаються у довжину до 1,5 см, в центрі темно-бурі або темно-сірі, по краях бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба. За інтенсивного розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до нижнього вузла стебла. У хворих рослин темніють і піхви листків. У фазі наливання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їх остюки темно-бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно щупле, часто із чорним зародком. Шкідливість хвороби полягає у порушенні фізіолого-біохімічних процесів у хворих рослин, затриманні росту, послабленні мінерального живлення, що призводить до зниження їх продуктивності, погіршенні якості зерна. Недобір урожаю зерна від звичайної кореневої гнилі може сягати 5–10%. Збудники хвороби. Збудником звичайної кореневої гнилі є гриб Bipolaris sorokiniana Shoem. (синоніми: Drechslera sorokiniana (Sacc.) Subramanian et Jain; Helminthosporium sorokinianum Sacc. ex Sorokin; Helminthosporium sativum Pammel, Kinget Bakke.). Іноді на рослинних рештках, що перезимували, гриб утворює сумчасту стадію (Cochliobolus sativus), яка представлена перитеціями. Розвиток патогену. Патоген деякий час може розвиватися як сапротроф на рослинних рештках, утворюючи темно-бурі дернинки грибниці, а за достатньої вологості – і конідієносці з конідіями. Розвитку хвороби сприяють різкі коливання температури і вологості повітря та грунту, посуха, порушення агротехніки, монокультура, пошкодження рослин шкідниками (в основному – злаковими мухами). Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, недотримання сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Основне джерело інфекції . Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у формі конідій, сумкоспор, а також грибниці в ураженому насінні. В умовах посушливого клімату конідії не втрачають життєздатності в грунті до п’яти років. Захисні заходи. Основний принцип захисту від кореневих гнилей полягає в дотриманні технології вирощування культури, забезпеченні потреб рослин у волозі, елементах мінерального живлення, а також в очищенні полів від злакових бур’янів – нагромаджувачів інфекційного матеріалу. Одночасно агротехнічні прийоми обмежують розвиток збудників хвороб, сприяють нагромадженню в грунті мікробів-антагоністів, здатних руйнувати патогени у стадії спокою, завдяки чому поліпшується фітосанітарний стан посівів. Внесення органічних і мінеральних добрив у ланках сівозміни змінює співвідношення патогенних і сапротрофних мікроорганізмів, збільшує в грунті кількість антагоністів відносно збудників кореневих гнилей.  Знезаражуванню грунту від збудника звичайної кореневої гнилі сприяють багаторічні трави (еспарцет, люцерна) у сівозміні.

Офіобольозна коренева гниль

Симптоми хвороби. Хвороба поширена переважно переважно в районах з достатнім зволоженням у західному регіоні поліської та лісостепової зон. Шкідливість хвороби у фазі сходів полягає у суттєвому зниженні маси коренів і проростків рослин, порушується водний баланс, уповільнюються процеси засвоєння поживних речовин з ґрунту, закупорюється провідна система. На рослинах у фазі 3–4 листки хвороба проявляється на коренях і основі стебла у вигляді бурих плям, які поступово стають чорними. У зв’язку з цим у багатьох країнах світу хвороба отримала другу назву — чорна ніжка. Уражені рослини слабо кущаться, відстають у рості, жовтіють і гинуть. Перед колосінням і пізніше під піхвою нижнього листка утворюється буровато-темний наліт — сумчасте спороношення гриба. На інфікованих рослинах спостерігається в’янення листків, відставання рослин у рості й відмирання продуктивних стебел. У колосі зерно щупле або зовсім відсутнє. На прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт. Уражені рослини легко виймаються з ґрунту, в них часто спостерігається ураження провідної системи, вони передчасно відмирають. У більшості випадків в уражених рослин насіння щупле, недорозвинуте або зовсім відсутнє. Уражені рослини часто характеризуються білостеблістю та білоколосицею. Характерною ознакою ураження рослин офіобольозом є чорне забарвлення з глянцевим відтінком кореневої шийки, крихкість і легка ламкість коренів. Інфіковані рослини відчувають гострий дефіцит вологи і поживних речовин. Величина недобору урожаю залежить від фази розвитку, коли відбулось зараження рослин, факторів зовнішнього середовища.При сильному ураженні посівів густота стояння рослин знижується на 23-25%, маса 1000 зерен – на 20-30%, урожай зерна – до 70%. Збудник хвороби. Захворювання викликає гриб Gaeumannomyces graminis (Sacc.) Arx & DL Olivier, (синонім Ophiobolus graminis (Sacc.) Sacc.). Розвиток патогену. Міцелій гриба септірованний, світло-бурого або коричневого кольору. Конідісносци довгі, гладкі, ссптірованние, коричневого кольору. Гіфи прості або дихотомически розгалужені, гіалінові або світло-коричневі. На кінці гіф утворюються фиалид, з яких ендогенно утворюються конідії. На стеблі під обгорткою нижнього листа формуються гладкі, чорного кольору перітеціі. Аски в Перітеціі подовжено-булавоподібні, прямі або зігнуті, що містять 8 аскоспор. Аскоспори ниткоподібні, ширші в середині і поступово звужуються до кінців. Аскоспори з 3-7 перегородками, безбарвні. Первинне зараження рослин відбувається аскоспорами, які виходять з Перітеціі в період сівби озимих культур. Крім того, зараження може відбуватися міцелієм гриба. Через первинні і вторинні корені він проникає в рослинну тканину і заражає рослину. Міцелій зберігається на насінні і на рослинних рештках. Озимі зернові злаки уражуються інтенсивніше збудником хвороби, ніж ярі. Ураженню сприяє волога і прохолодна погода навесні, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години. Оптимальними для росту гриба є температура в межах 19–24 °С, вологість грунту в межах 50-80% і кислотність 5,0-6,5 pH. Основне джерело інфекції. Джерелом інфекції уражені рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами. Роль статевої стадії як джерела інфекції остаточно не доведена. Інфекція зберігається у ґрунті до десяти років (зазвичай до трьох). Епіфітотійний розвиток хвороби спостерігається за надмірного насичення сівозміни зерновими злаковими культурами, ущільнення ґрунту, за наявності твердої поверхневої кірки. Крім зернових злаків, патоген інтенсивно розмножується і зберігається на костриці лучній, пирії повзучому та інших дикоростучих злаках. Захисні заходи. Дотримання сівозміни, обмеження у ній частки зернових, внесення органічних і азотно-аміачних дорив, які трохи підкислюють ґрунт, уникнення ущільнення ґрунту під час вегетації рослин, ретельне загортання післяжнивних решток, протруєння насіння, за необхідності обприскування посівів фунгіцидами.

Церкоспорельоз (гниль кореневої шийки, очкова плямистість стебел, ламкість стебел)

Симптоми хвороби. Церкоспорельоз поширений повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу на зрошенні. Розвивається протягом усієї вегетації рослин. У фазах сходів-кущення церкоспорельозна гниль проявляється на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді медово-коричневих плям із розмитою облямівкою у формі «очка», часто в центрі з «зіницею». На рослинах у пізніші фази розвитку хвороба виявляється найчастіше на нижньому міжвузлі, рідше — на другому і третьому міжвузлі у вигляді еліпсо-очкоподібних медово-коричневих плям із розмитою каштановою облямівкою, яка поступово переходить у здорову тканину. Слід зазначити, що протягом вегетації плями можуть змінювати забарвлення і форму, але завжди нагадують вічко. В кінці вегетації на плямах появляється темно-сірий або димчастий наліт — конідіальне спороношення збудника хвороби. У фазі дозрівання уражена соломина повністю заповнена сіро-білою або мишино-сірою грибницею, при цьому відбувається побіління колосу. Шкідливість хвороби полягає у безладному виляганні рослин та ламкості стебел біля основи. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Недобір урожаю зерна, залежно від інтенсивності розвитку хвороби і фази, в якій відбулося зараження рослини, може сягати 30% і більше. Стійких до хвороби сортів немає. Збудник хвороби. Захворювання викликає незавершений гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) або Cercosporella herpotrichoides (Fron.). Розвиток патогену. Збудник церкоспорельозу при достатній вологості утворює конідіальне спороношення. Конідієносці — у вигляді бічних гілочок, безбарвні, короткі, циліндричні, мають 1-3 клітини. Конідії безбарвні, голкоподібні, у верхній частині часто зігнуті, з 4-8 перетинками, здебільшого 50-70 мкм довжиною та товщиною біля основи 2-4 мкм, у верхній частині — 1,0-1,5 мкм. Вторинні конідії утворюються при проростанні, схожі на первинні, але мають циліндричну форму. В кінці вегетаційного періоду збудники на ураженій тканині формують інколи відкриті плодові тіла — апотеції. Оптимальна температура для розвитку гриба — 5-9°С, проте він легко витримує десятиградусний мороз. Основне джерело інфекції. Зимують збудники хвороби на уражених рештках у вигляді грибниці, мікросклероціїв, конідій і сумчастого спороношення. Найбільш інтенсивне поширення інфекції восени (жовтень-листопад) і весною (березень-квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті до трьох років і більше. Захисні заходи. Необхідно проводити весняні обробки посівів фунгіцидами, дотримуватися сівозміни з мінімальним насиченням зерновими колосовими культурами, забезпечувати збалансоване живлення рослин,  уникати ущільнення ґрунту під час вегетації рослин, ретельне загортання післяжнивних решток.

Ризоктоніозна прикоренева гниль (гостро облямівкова плямистість)

Симптоми хвороби. Хвороба поширена переважно в Степу та південних районах лісостепової зони. Найбільш інтенсивно з’являється у районах достатнього зволоження та на зрошенні. У фазі сходів проявляється на колеоптилі і листкових піхвах у вигляді окоподібних плям із чіткою червоно-коричневою облямівкою. Середина плями світліша, ніж при ураженні церкоспорельозом, але найчастіше має характерний дірчастий вигляд. У пізніші фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. На піхвах листків спостерігаються «водяні знаки», які є важливою діагностичною ознакою. Протягом вегетації рослин забарвлення плям змінюється від червоно-коричневого до солом’яного. За сильного ураження порожнина соломини заповнена попелясто-білою грибницею. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них формуються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Уражені дорослі рослини стають хлоротичними, знижують продуктивність, а при сильному ураженні стебло загниває, надламується, і рослина гине. Усередині соломини і піхви аркуша гриб формує міцеліальних наліт, а потім, перед збиранням врожаю, там же з’являються коричнево-чорні склероції. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше ніж церкоспорельоз. Збудник хвороби. Захворювання викликають гриби Thcinatephorus cucumeris (А. В. Frank) Donk. (Анаморф Rhizoctonia solani JG Kiihn) і Ceratobasidium cereale DI Murray & Burpee (Анаморф Rhizoctonia cerealis EP Hoevcn). Розвиток патогену. Thcinatephorus cucumeris утворює багатоклітинну грибницю, що складається з безбарвних гіф. При ураженні цим грибом на стеблинках рослин можна виявити його спороношення. Гриб може утворювати склероції, які слугують для зимівлі в грунті. Міцелій спочатку безбарвний, потім жовтуватий і коричневий. Гіфи міцелію розгалужені під прямим кутом, багатоядерні. Базидії зібрані в пучки, яйцевидно-циліндричні, базидіоспори оберненояйцевидні, біля основи загострені, одноклітинні, безбарвні. Ceratobasidium cereale  відрізняється від попереднього виду більш тонкими гіфами міцелію і двоядерними клітинами. Основне джерело інфекції. Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються в ґрунті до 5 років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки. Ризоктоніоз хоч і знижує кількість зерен у колосі, проте в пізніших фазах вегетації він менш шкідливий, ніж церкоспорельоз. Захисні заходи. Необхідно проводити весняні обробки посівів фунгіцидами, дотримуватися сівозміни з мінімальним насиченням зерновими колосовими культурами, забезпечувати збалансоване живлення рослин,  уникати ущільнення ґрунту під час вегетації рослин, ретельне загортання післяжнивних решток.

Translate »