Боротьба з клопом шкідлива черепашка на озимій пшениці

Клоп шкідлива черепашка (Eurygaster integriceps Put.) найбільш поширений на сході Лісостепової та Степової зони України. З підвищенням середньорічних температур спостерігається поступове розширення меж ареалу шкідника. Пошкоджує клоп шкідлива черепашка пшеницю, ячмінь, жито, овес, кукурудзу, іноді соняшник і буряки. Упродовж року шкідник дає одне покоління, зимує в дорослому стані під опалим листям, рештками рослин, у полезахисних та шляхозахисних смугах, лісах, рідше — в садах та інших деревних насадженнях. Для зимівлі обирає освітлені та добре провітрювані ділянки з невисокою вологістю ґрунту та пухкою широколистою підстилкою. У полезахисних та лісозахисних смугах клопи концентруються на південній і східній сторонах. Навесні, при прогріванні підстилки до 12 – 14°С, шкідники прокидаються, а за температури 16 – 17 °С з’являються на її поверхні. Масовий переліт шкідників на посіви пшениці починається, коли впродовж 3 – 5 діб денна температура повітря сягає 18 – 19°С та вище. У разі теплої весни в степовій зоні України міграція клопів на посіви завершується в другій половині квітня, а іноді й триває до кінця травня. Спочатку, після перельоту на посіви зернових колосових, у прохолодні дні клопи залишаються у нижньому ярусі стеблостою, ховаючись у вузлах кущіння, в тріщинах та під грудочками ґрунту. В сонячну і теплу погоду за температури понад 18°С клопи найбільш активні і завдають істотної шкоди, пошкоджуючи рослини у фазі кущіння й виходу в трубку. Проколюючи хоботком стебло нижче колоса, клопи висмоктують рослинні соки. Пошкоджені стебла довго залишаються зеленими та не колосяться і поступово відмирають. Масові розмноження шкідника спостерігаються в роки, яким передують сприятливі умови для відкладання яєць і розвитку личинок, насамперед – це високі середньорічні температури. Характерною особливістю життєвого циклу цього шкідника є міграції. За їх інтенсивністю розрізняють міграційний і осілий типи популяцій шкідника. Міграційний тип – коли за міграцію особини зазвичай долають значні від 150 до 200 км відстані від місця зимівлі до посівів зернових і назад. Для осілих популяцій характерні недалекі (20 – 50 км) перельоти від місць зимівлі до посівів.